"Червоне — то любов, а чорне — то журба". Донеччина – край боротьби за душі українців.

Неможливо вистояти, перемогти в умовах культурної ізоляції, коли рвуть нитки найпотужнішого зв'язку - коду, вишитого на білому полотні української душі!

Наразі більшість людей, що живуть на території сходу України, втратили почуття ідентифікації себе як українців. Ми ж з вами можемо судити лише про наслідки цієї біди.

До вашої уваги частинки пазлу із коментарів, свідчень та думок тих, для кого донецький край був і залишається українським.

Донеччина, 1913 рік

Донеччина, 1913 рік

В одному із інтерв’ю відома українська майстриня-вишивальниця, дослідниця та громадський діяч з Донецька, Людмила Огнєва сказала:

“Донеччина – унікальний регіон, де, можна сказати, представлена вся вишивка України. Суто Донецької немає, бо там людей більше 90 національностей, а близько половини це росіяни. Там можна зустріти все... ”

Людмила Огнєва відтворила елемент сорочки Василя Стуса, українського поета, перекладача, прозаїка, літературознавця.

Світлина з виставки “Культурний простір Донеччини.

Світлини з виставки “Культурний простір Донеччини. Людмила ОГНЄВА: Українське вишиття”.

За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Стус зазнав репресій з боку радянської влади. Його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. І хоча родом він був із Вінниччини, проте його свідомість та любов до України формувалася саме на Донеччині.

“От коли я підступилася до сорочки Василя Стуса, то зуміла розшукати його сестру, яка понині живе в Донецьку. Та показала в сімейному альбомі знімок зі шкільного випускного Василя, де майбутній поет стоїть саме у вишиванці. Справила її хлопцю до знаменної дати рідна тітка, отже, сорочка була в подільському стилі.”

Світлина вишитої сорочки Донеччини ХХ століття

Світлина вишитої сорочки Донеччини ХХ століття. Фонд громадської організації «Анастасія»

Краса вишивки південно-східного регіону України, до якого належить Донеччина, описана і в книзі «Забуті вишивальні шви» подружжя Яхно (Донецьк, КП «Регіон», 2002 р.)

"Для наших візерунків характерна і легкість, в яких багато сонця і повітря. Тло вишивок зашивається частково, а не повністю, як у горянок Карпат. Орнаменти вишивок яскраві, чорно-червоні на світлому (білому) тлі. В них більше червоного, ніж чорного. Гама кольорів тепла. Сусідня Полтавщина мала і має на нас вплив, тому і в нас вишивають рушники "білим по білому", полтавською гладдю. Останнім часом набула розвитку художня гладь зі своєю веселковою гамою. В середині XX століття спостерігався сплеск вишивки всіма основними техніками, окрім яворівки і низинки, які притаманні західним регіонам України. " - (з книги І.П. Яхно).

Громадська організація «Анастасія», м. Дружківка, Донецька область.

Громадська організація «Анастасія», м. Дружківка, Донецька область.

Світлина вишитої сорочки Донеччини ХХ століття

Світлина вишитої сорочки Донеччини ХХ століття. Фонд громадської організації «Анастасія»

Ось так змальовує сьогодні ситуацію Ганна Бабич, голова громадської організації «Анастасія», створена з метою збереження та відродження народно-прикладного мистецтва, м. Дружківка, Донецька область.

“Основна причина – русифікація, яка тереном проросла на цій території. Держава ніколи не вважала справу підтримки розвитку української культури на цій території престижною. Але знаходилися люди, особливо в післявоєнні роки, 50- 60 ті, які зберігали вишиті сорочки, рушники тощо.. Навіть, тоді це ще було модно. Люди ходили в українських сорочках, але, на жаль, сама держава знищила у підсвідомості людей вишитий одяг.

Російська пропаганда діє – багато налаштованих проти України! Іде відторження України в цілому...”

Світлина вишитої сорочки Донеччини ХХ століття. Фонд громадської організації «Анастасія»

Світлина вишитої сорочки Донеччини ХХ століття. Фонд громадської організації «Анастасія»

Вишитий рушник

Вишитий рушник. Донеччина ХХ століття. Фонд громадської організації «Анастасія»

Поки небайдужим українцям вдається зберегти вишиті сорочки та рушники Донецького краю, як доказ того, що там колись любили та плекали українську культуру, доти є надія на відродження національної свідомості.

рушник з квітковим мотивом

Фонд Національного музею народної архітектури та побуту України в м. Київ. Рушник. Луганщина, початок ХХ століття.

Дерево життя. Вазонна композиція - квітка. Завершує композицію нове дерево, яке готове відірватися і утворити новий початок.

Рушник

Фонд Національного музею народної архітектури та побуту України в м. Київ. Рушник. Донеччина, початок ХХ століття.

Жіноча вишита сорочка

Фонд Національного музею народної архітектури та побуту України в м. Київ. Жіноча вишита сорочка. Донеччина, початок ХХ століття.

У циклі сюжетів “ПроОбраз із Наталкою Фіцич” свою оцінку культурним проблемам на Донеччині дає Іван Дзюба, український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, котрий там народився і виріс.

чоловіча вишита сорочка

Фонд Національного музею народної архітектури та побуту України в м. Київ. Чоловіча вишита сорочка. Донеччина, початок ХХ століття.

“Ще до Другої Світової війни в Донбасі була українська стихія. Тут великий гріх в української влади, яка мало що зробила для Донеччини опісля. Донбас був відданий олігархічним кланам, які робили що хотіли, нацьковувавши людей на Київ. І там же, особливий етнічний склад населення. Велика маса, яка не мала підстав захоплюватися української ідеєю. Мотиву терпіти, що це Україна там не було. Проте, з Донбасу вийшло багато патріотів, та вони в меншості. Коли скінчиться війна, треба більше зайнятися культурою. Головне, щоб люди активніші стали, і направили свої дії на добро. ”

жіноча вишита сорочка

темна вишивка на сорочці вишита сорочка

Документальний фільм про вишиті сорочки “Спадок Нації” 2016 р., авторкою ідеї якого є Леся Воронюк, в історіях життя різних українських родин показує нерозривну єдність нації в цілому. І ця єдність грунтується на збереженні самоідентифікації через вічний символ України – вишиту сорочку.

Ці уривки фраз належать людям, які на власні очі бачили, як нищать українську свідомість на Сході України.

вишиті мотиви Донеччини

Фонд Національного музею народної архітектури та побуту України в м. Київ. Вишитий рушник. Донеччина, початок ХХ століття.

“Коли ополченці бачили рушники, вишиванки... Вони їх просто розривали”

“В травні я перевіз вишиванку з так званої ДНР до Києва”. Польський журналіст Марчин Вирвал, розповідає про те як старенька мати, що не могла покинути територію Донеччини передавала свої донці вишиту сорочку, яку одягти там – вважається приректи себе на смерть.

Тепер залишаємо вас на одинці з власними роздумами...

Лишень одне скажемо, бережіть Україну в думках, серцях та діяннях.

Висловлюємо слова безмежної подяки Олексію Леонтійовичу Долі, українському вченому-етнографу, «Заслуженому працівнику культури України» за поради, інформаційну підтримку, його колосальну працю і щире українське серце.

Щиро вдячні Національному музею народної архітектури та побуту України в м.Київ за інформаційну підтримку.

Стаття підготовлена спеціально для Ukrainian American Coordinating Council.

Використані джерела:

http://rukotvory.com.ua/

http://www.umoloda.kiev.ua/

http://oldconf.neasmo.org.ua/node/792

https://www.facebook.com/UkrayinskyyKontent/