We use cookies to make your experience better. To comply with the new e-Privacy directive, we need to ask for your consent to set the cookies. Learn more.
Українські вечорниці або як молодь розважалася кілька століть тому
Як сказав Тарас Чубай, український композитор та музикант: “В юності найважливіше пізнати себе”, і саме цим займалися молоді дівчата та парубки, влаштовуючи вечорниці, досвітки, вулицю та колодки. Завдяки таким дійствам створювалася система соціалізації молоді, яка виховувала в ній духовні та моральні якості.
Вечорниці: мистецтво українського ворожіння
Традиційно пора вечорниць починалася у вересні, коли сонце уже не так припікало, люди готувалися до приходу зими, а багатий врожай уже давно був зібраний у коморах. Місцем для дівочих посиденьок могла слугувати зручна та простора хата старенької бабусі або вдови. Господиню дому на час проведення вечорниць називали «досвітчаною матір’ю».
Якщо у селі було багато молоді, то створювалися так звані осередки вечорниць. На них були присутні як і дівчата, так і хлопці, які шукали своїх пар.
Хату обов’язково прикрашали, адже атмосфера була важливою. Переважно її освітлювали гасом, а столи застеляли скатертинами.
В Україні вечорниці поділялися на два типи: буденні та святкові, особливістю перших була робота (прядіння або вишивка), а особливістю останніх - розваги та знайомства, ошатний одяг та ситна їжа.
Навіть під час буденних досвіток до панянок в гості приходили хлопці з очеретяними сопілками та різними ласощами, співали веселі пісні, щоб вони не нудьгували.
На вечорницях молодь не лише відпочивала, але й займалася гуртовою роботою. Дружки допомагали нареченій вишивати рушники до весілля, а хлопці перебирали квасолю, чистили картоплю та кукурудзу.
На Лемківщині гостями вечірніх святкувань могли бути і люди похилого віку. Всі із задоволенням слухали їхні цікаві історії про життя.
В пам’яті українського народу залишилася згадка і про весільні вечорниці на Чорнобильщині. Це були неймовірні святкування, після яких влаштовувалися грища ( народні бали). На них також запрошувалися музиканти та танцюристи. Навіть обирався отаман, який керував дійством.
Ворожіння або чим тільки не займалася молодь, що дізнатися свою долю
Саме таким чином молоді дівчата сподівалися заглянути у своє майбутнє. Зерно, вода, вогонь, деревина та ще багато інших речей слугували атрибутами таких сходин.
Цикл ворожінь починався з Дня Андрія, тоді дівчата закликали Долю в гості, гукаючи «Доле, Доле, гу-у!» . Якщо після цього обзивався молодик або гавкала собака, то це означало, що дівчина точно вийде заміж. Якщо було не було ніякої відповіді, тоді дівчина залишиться не засватаною в тому році.
Досить поширеним був звичай - виносити дзеркало на вулиці і вказувати ним на Місяць, приговорюючи «Суджений мій, ряжений, вийди до мене і поговори зі мною», тоді у ньому мало з’явитися зображення судженого.
Ворожіння на балабушках завжди подобалося українським дівчатам, адже долю для них пророкував собака( як найвірніший друг людини). Палянички змащували маслом, розкладали попарно на ослоні, а потім собака з’їдав одну балабушку з однієї пари, другу &mdash з іншої. Таким чином утворювалися нові пари і весілля мало відбутися так, як він наворожив.
Особливий звичай спостерігався на теренах Полтавщини, коли до хати приносили живу птицю (півня, курку або гуску). Ворожіння ґрунтувалося на поведінці птаха: якщо півень спершу пробував зерно, наречений буде хорошим господарем, а якщо кидався до води - ледарем та п’яницею.
Хоча форми дозвілля трохи вдосконалилися за останні століття, але дещо таки залишилося незмінним - і це самобутність українського народу та дотримання традицій. Навіть зараз деякі дівчата вірять в магію ворожінь і не відмовляться від пророкувань на Андрія та Катерини.
Використані матеріали:
http://ethnography.org.ua
https://mala.storinka.org
https://gazeta.ua/articles
Мітки